Будинок Слово. Нескiнчений роман (2024) смотреть фильм онлайн
«Будинок “Слово”. Нескінчений роман» — це українська драма, яка вийшла у 2024 році. Фільм розповідає про те, що відбувалося в Харкові наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років.
У 1927 році за розпорядженням Сталіна звели спеціальний будинок-кооператив під назвою «Слово». Туди поселили найкращих українських письменників, поетів, режисерів та художників. Здавалося, влада дбає про культуру: комфортні квартири, телефони в кожній оселі, навіть солярій на даху. Мешканці могли творити в ідеальних умовах. Серед них були Микола Хвильовий, Володимир Сосюра, Остап Вишня, Лесь Курбас, Павло Тичина та багато інших яскравих постатей тієї доби.
Та швидко з’ясувалося, що цей будинок — не подарунок, а пастка. Під одним дахом зібрали інтелігенцію, щоб легше контролювати її, стежити за кожним кроком і змушувати писати так, як потрібно владі. Почалася епоха, коли свобода слова перетворювалася на небезпеку. Хто не бажав співати дифірамби соціалістичному реалізму, той потрапляв під підозру.
У центрі історії — молодий поет-початківець Володимир Акімов. Він приїжджає до Харкова, мріє про літературну славу і потрапляє в цей будинок. Спочатку все виглядає казково: вечори з читанням віршів, розмови до ранку, кава й коньяк в їдальні. Але з появою Акімова атмосфера змінюється. Починаються дивні події, підозри, доноси. Те, що мало стати осередком творчості, поступово перетворюється на місце страху й зради.
Фільм показує, як мрії про вільне мистецтво розбиваються об жорстоку систему. Микола Хвильовий намагається дописати свій роман, але реальність навколо стає страшнішою за будь-яку вигадку. Автори стрічки не просто згадують імена Розстріляного відродження — вони дають відчути, як жилося тим людям, коли за кожним словом стежили, а талант міг коштувати життя.
Це болісна, але дуже потрібна картина. Вона нагадує, якою ціною давалася українська культура в ті роки і чому важливо пам’ятати про це сьогодні. Режисер Тарас Томенко створив фільм, який змушує задуматися про свободу, творчість і про те, як тоталітарна влада нищить усе живе й справжнє.
У 1927 році за розпорядженням Сталіна звели спеціальний будинок-кооператив під назвою «Слово». Туди поселили найкращих українських письменників, поетів, режисерів та художників. Здавалося, влада дбає про культуру: комфортні квартири, телефони в кожній оселі, навіть солярій на даху. Мешканці могли творити в ідеальних умовах. Серед них були Микола Хвильовий, Володимир Сосюра, Остап Вишня, Лесь Курбас, Павло Тичина та багато інших яскравих постатей тієї доби.
Та швидко з’ясувалося, що цей будинок — не подарунок, а пастка. Під одним дахом зібрали інтелігенцію, щоб легше контролювати її, стежити за кожним кроком і змушувати писати так, як потрібно владі. Почалася епоха, коли свобода слова перетворювалася на небезпеку. Хто не бажав співати дифірамби соціалістичному реалізму, той потрапляв під підозру.
У центрі історії — молодий поет-початківець Володимир Акімов. Він приїжджає до Харкова, мріє про літературну славу і потрапляє в цей будинок. Спочатку все виглядає казково: вечори з читанням віршів, розмови до ранку, кава й коньяк в їдальні. Але з появою Акімова атмосфера змінюється. Починаються дивні події, підозри, доноси. Те, що мало стати осередком творчості, поступово перетворюється на місце страху й зради.
Фільм показує, як мрії про вільне мистецтво розбиваються об жорстоку систему. Микола Хвильовий намагається дописати свій роман, але реальність навколо стає страшнішою за будь-яку вигадку. Автори стрічки не просто згадують імена Розстріляного відродження — вони дають відчути, як жилося тим людям, коли за кожним словом стежили, а талант міг коштувати життя.
Це болісна, але дуже потрібна картина. Вона нагадує, якою ціною давалася українська культура в ті роки і чому важливо пам’ятати про це сьогодні. Режисер Тарас Томенко створив фільм, який змушує задуматися про свободу, творчість і про те, як тоталітарна влада нищить усе живе й справжнє.
Читать далее...
Всего отзывов
0